Вино і музика: шляхами Ломбардії

Ломбардія напрочуд багата на можливості для відпочинку: Мілан, озеро Комо, термальні джерела, гірськолижні курорти. А ще це славетні виноробні господарства й батьківщина майстрів неперевершених скрипок. Про вино і скрипки говоримо із Мариною Скляр, яка нещодавно повернулася з подорожі Франчакортою та Кремоною. 

Марино, Ви цікавитеся винами?

Цікавимося й доволі часто відвідуємо виноробні господарства. Нещодавно повернулися з Франчакорти – славетного регіону на півночі Італії, де для себе відзначаємо продукцію Ca` del Bosco. Ми куштували ці вина на дегустації у київському ресторані Piccolino, що вони влаштовують для постійних клієнтів. Й відпочиваючи в Італії, за можливості замовляємо саме їх.

Про дегустацію домовлялися незадовго до поїздки, тому індивідуального туру не залишилося у наявності й ми пішли у складі групи з 10–12 осіб. Крім нас, всі були італійцями, й з тих питань, що вони задавали, ми зрозуміли, що вони знаються на винах. 

Господарство Ca’ del Bosco виглядає душе ошатно, доглянуто і сучасно. Територією приємно погуляти, подивитися скульптури видатних майстрів в приміщенні і просто неба. Мені запам’яталися бронзові ворота у формі сонця від Арнальдо Помодоро й інсталяція, що імітує розлиту у повітрі воду, роботи Чжена Лу.

Історія виноробного господарства почалася у 1964 році купівлею Аннамарією Клементі будиночку й двох гектарів землі. Ідею виноробства підхопив і почав розвивати її син Мауріціо. Той будиночок і досі можна побачити під час прогулянки. Чотири роки потому було висаджено виноград. І вже у 1972 отримали перше вино – Піно Бьянко. В наші дні виноградники займають близько 160 гектарів, встановлені сучасні лінії виробництва й розливу, виготовляють червоні, білі, рожеві, ігристі вина. З понад сотні виноробних господарств регіону Ca` del Bosco є одним з кращих. Також у нашій країні користуються попитом вина Bellavista, Berlucchi. Й не лише у нас. Вина з Франчакорти охоче купують американці. 

Під час дегустації нам подали три вина, зокрема Cuvée Prestige, що є найуживанішим. Одне з вин, що ми скуштували, було вочевидь старшим за інші, й нам запропонували вгадати, якого воно року. Здогадка мого чоловіка виявилася найближчою до істини – 1999 року. 

Для індивідуального відвідування ви можете замовити ті вина, які хотіли б скуштувати, наприклад Франчакорта Різерва, що вважається дуже цінним екземпляром, й супровід до них. Але через груповий тур ми були обмежені у виборі. До вина у Ca` del Bosco нам подали хлібці. А у Тоскані, наприклад, пропонували в’ялене м’ясо й сир. Це залежить від самого вина, вартості дегустації, ваших побажань і можливостей господарства. Так, у Бургундії на нас чекав повноцінний обід із селянських страв. 

На той момент урожай у Ca’ del Bosco вже зібрали. Тож ми завітали на виробництво й до виносховища. Мабуть, найцікавіше відвідувати господарства, коли триває збір винограду, але не всі приймають гостей у найгарячішу пору. Іноді на виноробні є й музей. Тож програма туру буває більш і менш насиченою.

Також під час дегустації ви можете придбати вино. Вони дають перелік тих, що є в наявності. Вина того року, що шукали ми, не було. Але на такий випадок варто запитати у місцевих енотеках. Там зберігаються вина найкращих врожаїв. Для кожного регіону і виноробного господарства найбільш вдалими будуть різні роки. Високо цінуються зокрема вина врожаю 2015. 

Яка витримка вважається кращою?

У кожного вина по-різному. Іноді ми купуємо вино, й нам кажуть, що воно ще не готове до вжитку й пити його треба з такого-то до такого-то року. Я собі роблю примітки на етикетках. У нас є декілька винних холодильників, де зберігаються такі пляшки. Але тривале визрівання й зберігання більше стосується червоних вин. Проте іноді вино, приурочене до певної дати, на момент відкриття вже непридатне для вжитку, хоча й зберігали його з дотриманням всіх умов. 

Окрема категорія – колекційні вина, але це не наш випадок. Їх купують не для вжитку, а для власної колекції або з метою подальшого перепродажу.

Де більше подобаються дегустації?

Я надаю перевагу виноробним господарствам Франції мабуть тому, що там визначні вина, з історією. Ми були в Бургундії. Про ці вина кажуть, що це вина королів і п’ють їх, стаючи навколішки. Була я й у Сотерні, регіон Бордо, де знаходиться Chateau d'Yquem. Вина цього господарства – мої улюблені, вони – для особливих дат. Але то регіони з віковими традиціями виноробства. Натомість вина Франчакорти – молоді. У Тоскані є й молоді господарства, є й більш старші.

Мені дуже сподобалося у “Шабо”, що в нас під Одесою. Напрочуд високий рівень: велика територія, є центр культури вина, галерея з арт-об’єктами, зокрема роботи Михайла Реви. 

Чи куштували Ви Супертоскану?

Ні, це окрема дегустація, й ми під час мандрівки Тосканою на неї не потрапили. Не всі господарства відкриті для відвідувачів, наприклад тосканський дім Ornellaia не організовує таких екскурсій. Можливо тому, що не потребує реклами. Не вдалося нам домовитися з виноградниками Solaia, що знаходяться під керівництвом Marchesi Antinori. Навіть якщо вам йдуть назустріч, потрібно розуміти, що такі дегустації – це на порядок вищі ціни. Вони можуть коштувати не одну тисячу євро. Але ці вина можна замовити у барі або ресторані й дешевше, ніж на ринку. Наприклад, якщо вино заклад придбав кілька років тому. Але найцінніші екземпляри, що вартують тисяч євро, ви маєте спожити у ресторані, їх не можна придбати й забрати з собою, тому що всі пляшки пронумеровані.

У видатних ресторанах є власні виносховища з унікальними напоями. Деякі господарі їх колекціонують, інші пропонують до столу. Наприклад, ми були у Don Alfonso 1890 поблизу Соренто, у винній карті якого понад тисяча найменувань, здебільшого італійського виробництва. 

У кожного виробника свої секрети?

Гадаю, що так. Наприклад, в Ca` del Bosco багато уваги приділяють промиванню винограду. Вважають, чим чистіші ягоди, тим більш вишуканий смак матиме напій. А от, приміром, у Бургундії господарством Gros Frère & Soeur керує жіночка, якій вже добре за 90 років. Вона сама проводила для нас екскурсію виносховищами, ми придбали у неї вино кількох видів. Вона просила розраховуватися тільки готівкою й все підраховує в стовпчик. А на виробництві в неї найсучасніше обладнання, й сортування винограду механізоване. Вона розуміє, що потрібно вкладати у розвиток. Звичайно, в неї є працівники, що керують машинами, але рушійною силою на цьому господарстві є вона. 

З чим поєднати виноробний тур до Франчакорти?

У 80 км від виноробного господарства знаходиться чарівне містечко Кремона. Якось я побачила його вечірню фотографію, де всі будинки потопали у сяйві ліхтарів, й вирішила за нагоди побувати там. Але Кремона – це не просто мальовничі краєвиди стародавнього міста. Це багатовікова історія скрипок Аматі, Страдіварі, Гварнері. 

Тож з Кремони ми почали нашу маленьку подорож. Життя цього міста п’ять століть поспіль обертається навколо скрипок. Тут створена школа скрипальних майстрів. Щоліта проходить Фестиваль оркестрової музики. Зберігся дім, де жив Страдіварі, й поряд з ним його пам’ятник. Відкрито Музей скрипки, але туди ми не потрапили, оскільки в них був вихідний. Зате відвідали приватну майстерню, де скрипки виготовляють за старовинними традиціями. Над створенням одного інструменту майстер або, у нашому випадку, майстриня працює 200 годин. У неї крихітна студія й жодних помічників. Вона визирає у вікно, надихається вулицями, бесідує з перехожими. Одна співрозмовниця виявилася удовою музиканта й подарувала майстрині скрипку чоловіка, коли той покинув цей світ.

Один виріб коштує 10–15 тисяч євро, й це середня ціна для Кремони. Купують здебільшого музики з симфонічних оркестрів. Асортимент невеликий. Передусім те, над чим вона зараз працює, й ще декілька, щоб показати відвідувачам. 

Майстриня багато розповіла про славетні скрипки. Аматі – це класика. Страдиварі – чарівний, незвичайний звук. Гварнері – для поціновувачів, на жодній іншій не зіграєш так, їх обирають найвідоміші скрипалі. Скрипка Гварнері під назвою “пушка” була у Паганіні, а коли скрипаля-віртуоза не стало, її переіменували в “удову Паганіні”. Ми також спробували зіграти, грала й майстриня. Каже, що без цього вміння створювати скрипки неможливо.

Секрет тих старовинних скрипок вона пояснює навичками й досвідом. Але, звичайно, не все так просто. Деревину використовують двох видів: місяцеву ялину – для верхнього дека, клен – для нижнього. Й вона має бути бездоганної якості. Кажуть, що Страдіварі сам їздив обирати сировину для своїх шедеврів. Потім її витримують, тобто просушують, й цей процес може тривати роками. Далі дека обробляють лаком. Але чому всі скрипки звучать по-різному, залишається таємницею.

Кремона – спокійне містечко, зважаючи й на те, що туристів поки не так багато. Під час цієї подорожі ми зупинялися в готелі L’Albereta Relais & Chateaux неподалік від виноробного господарства, поблизу озера Ізео та Мілана, що дуже зручно. Там також є виноградники, гастрономічний ресторан, спа-центр з програмами Шено. Й можна поєднати оздоровлення, виноробний тур, відпочинок на озері, хоча то, скоріше, в теплу пору року. Але наш тур був невеличким, тому ми обмежилися Кремоною й виноробством.